Abstract

Порубіжжя століть і роки першого десятиліття стали надзвичайно серйозним випробуванням для тих галузей науки, які вважають дослідження релігійних конфліктів своєю компетенцією, – передовсім для соціології релігії та конфліктології. Останні були вимушені визнати, що класична конфліктологічна традиція, на якій вони базували свої теоретичні розвідки, практично втратила свої евристичні можливості. Ці галузі постали перед настійною необхідністю вироблення нових парадигм, причому множинних, життєздатних і конкуруючих, здатних пояснити і описати не просто – користаючи заяложений вислів – «зростання ролі релігійного чинника в міжнародних подіях», але зростання впливу саме релігійних конфліктів на соціальні системи різного рівня. Відтак предметом широких релігієзнавчих дискусій стають доволі болючі проблеми: як відійти від стереотипів у методологічному аналізі сучасних процесів трансформації релігії в цілому та глобальної систем міжрелігійних відносин; які теоретичні й методологічні засоби уможливлять нові підходи до пізнання релігійних конфліктів і, головне, принципів управління ними; як запобігти швидкому застаріванню й евристичному «знесиленню» понятійного апарату; в який спосіб загальмувати темп, з яким знання втрачає свою актуальність, тощо.