Abstract

У статті проаналізовано найвідоміші наукові праці XX ст. (К. Кларка, Д. Белла, Т. Роззака, Г.-М. Маклюена, Т. Стоунієра, Р. Катца, Ф. Вебстера, З. Бжезінського, О. Тоффлера, А. Тойнбі, Ж. Бодріяра, Ж.-Ф. Ліотара), пов’язані з дослідженням ключових понять інформаційної епохи, її об’єктивних основ розвитку, які сформували основні наукові, суспільно-політичні течії минулого століття, відкрили перспективи для розвою політичної думки сучасності та можливі шляхи формування суспільства у XXI ст . Що ж відбулося наприкінці (а точніше – в другій половині) XX ст., змусивши навіть консервативних скептиків визнати закінчення тривалої епохи індустріального розвитку? Причини цих процесів, як показують соціальні й суспільно-політичні процеси, потрібно шукати в економіці. Крім первинного та вторинного секторів економіки завжди існував і третинний сектор, пов’язаний зі сферою послуг. У другій половині XX ст. завдяки розвитку технології (це стосується насамперед автоматизованого виробництва й скорочення об’єктивної потреби в робочих місцях) значення третинного, сервісного сектору економіки почало невпинно зростати, що ознаменувало кінець епохи індустріального суспільства й початок нової, постіндустріальної історії. Наслідком цього стала поява нових форм культури й трансформація суспільних відносин. У публіцистичних текстах мас-медіа й наукових публікаціях трапляються поняття «постіндустріальне суспільство», «інформаційне суспільство», «інформаційна епоха». Проте, якщо поставити собі мету розібратися, що ж таке постіндустріальне суспільство чи інформаційна революція, це виявиться не так просто. Різні автори часто вкладають у ці поняття власний зміст, перетворюючи в такий спосіб свої тексти на те, що в психоаналізі називають потоком вільних асоціацій. Прагнення внести певні корективи в поняття «постіндустріальне суспільство» та окреслити основні тенденції й особливості епохи постмодерну, а також з’ясувати можливі наслідки її впливу на різні сфери життя сучасної цивілізації стало причиною появи цієї статті.