Abstract

Для мене велика пошана — можливість вітати український переклад мого нарису з історії філософії історії. Нині доля світової історії значною мірою залежить від того, як закінчиться жахлива і несправедлива воєнна агресія, яку Росія розв’язала проти України, свого героїчного сусіда і так званого братнього народу (єдиним виправданням такого найменування жертви може бути доволі віддалена аналогія з історією про Каїна та Авеля). Така війна ставить під сумнів нашу віру в прогрес, так саме, як це зробили Перша і Друга світові війни з їхніми мільйонами невинних жертв. І оскільки загроза розростання цієї війни до світового конфлікту з використанням ядерної зброї та регресом до примітивної форми цивілізації є цілком реальною, може навіть постати запитання, чи не слід нам повернутися до якогось більш циклічного погляду на історію. Однак те, чого ми можемо і повинні навчитися з основоположного есею Канта, — це необхідність дотримуватися нормативної версії теорії прогресу. Ми маємо моральний обов’язок працювати заради цього, бо хоча моральні зобов’язання постають перед індивідами, вони не відкидають також і апеляції до колективної поведінки. І щодо того, як можна інституціоналізувати прогрес, маємо кілька важливих уроків: треба визнати, що лише механізми розділення влади на конституційному рівні можуть захистити нас від тиранії у внутрішній сфері, що лише відмова піддатися грубій силі, яку використовують в експансіоністській агресії, прагнення справедливого миру і співпраця з міжнародними інституціями можуть обмежити потяг до війни тиранів і їхніх націй, опутаних, як у Німеччині 1930-х і 1940-х років та у їхніх нинішніх наступників, ідеологіями ресентименту і самозвеличення. Щиро, професор Вітторіо Гьосле, Університет Нотр-Дам (США), січень 2024 р.