Abstract

У статті розкриті екзистенціальні причини насильства та визначені його сутнісні характеристики з позицій християнської онтолого-аксіологічної парадигми. Проаналізовані основні біблійні постулати щодо природи та сутності добра і зла. Представлено тлумачення добра як свободи, обмеженої лише Божими заповідями. Показано, що онтологічною передумовою виникнення проблеми добра і зла є діалектичне співвідношення двох чинників: Божого закону і людської свободи. Окреслені ключові позиції взаємозв’язку між злом, гріхом та насильством. Визначено, що гріх – це зловживання свободою, яке виражається у порушенні людиною Божих заповідей, тобто це свідомий вибір на користь зла. Встановлено, що першопричиною насильства було гріхопадіння, а існування насильства у сучасному світі зумовлено зневірою. Виявлено відмінність у трактуванні та оціненні насильства. Показано, що у Старому заповіті насильство розглядається не лише як зло, а й як необхідне покарання за гріх або справедлива помста. Напроти, християнська онтолого-аксіологічна парадигма, визнаючи у певних випадках припустимість насильства для боротьби з конкретними проявами гріховного зла, постулює ненасильство як моральний обов’язок. Дана позиція базується на євангельських заповідях, за якими добро означає любов, милосердя і прощення. Із цієї позиції проведено порівняння концепції непротивлення злу насильством та концепції допустимості силового спротиву. Розкрито значення умовиводу християнських філософів, що лише перемога над злом у своїй душі відкриває людині можливість справедливого застосування сили. З’ясовано, що проблема насильства набуває особливої складності внаслідок суб’єктивності оцінки добра і зла як соціальних явищ. Аргументована наявність сутнісної диференціації між гріховним і негріховним насильством. Запропоновані критерії, за котрими насильство слід класифікувати як негріховне. Доведено, що насильство, ґенеза якого онтологічно пов’язана зі злом, втім, може бути визначене як негріховне та мати певне виправдання з позицій християнської аксіології якщо воно: по-перше, має характер попередження або протидії, а не помсти; по-друге, не принижує гідність людини; по-третє і головне, скероване вищими постулатами любові, а не боротьбою за матеріальні цінності або соціально-політичні чи релігійні ідеали як такі.