Abstract

Тривалий час українці обговорюють світоглядні засади Тараса Шевченка, якими український геній влучно висловив підвалини українського духу. Різні автори варіативно сприймають, розуміють і описують переконання українського Пророка. Іноді їхні оцінки є кардинально протилежними: Тараса Григоровича подають то як глибоко віруючого, то як атеїста. Однак в нашій історії дослідники майже не аналізували спадщину Тараса Шевченка з оптики позитивного чи негативного знання про релігію. А між тим у своєму світобаченні і дослідженнях Пророк України рухався від вільнодумчого клерикалізму – до стану «бездоганного християнина», від критики церкви і священиків – до визнання їх особливої ролі у збереженні українства. Відмовляючись від теоцентризму, Шевченко сакралізував Людину, тобто виступав на користь антропоцентризму. Світоглядні настанови поета дозасланницького і післязасланницького періодів його життя також вплинули на еволюцію поглядів поета на християнство, на православну чи католицьку церкву. Будучи все таки віруючою людиною, Шевченко фактично урівнював поняття Бог і поняття Україна, вони для нього були рівноцінними. Актуалізація Самого Тараса Шевченка та його творчої спадщини, яка не обмежується лише поезією. Сьогодні в його словах сучасні українці знаходять і підтримку, й історичні пояснення ситуації, і надихаються на перемогу.