Abstract
Мета. Стаття спрямована на формулювання несуперечливого принципу толерантності з урахуванням внутрішніх філософських та психологічних труднощів, пов’язаних з її реалізацією на практиці. Теоретичний базис. Автор виходить із нерозв’язної проблемності самого поняття "толерантність" і її психологічної реалізації. Запропоновано психорелігійний метод просування ідеї толерантності, але не класичний, а постметафізичний. Цей метод був заявлений у роботах Ж. Дерріди, П. Рікера, Дж. Капуто, Дж. Ваттімо, Р. Керні, Е. Шеперда, Е. Ньюмена, М. Мояерта та ін. Історичний християнський тип толерантності (реалізації принципу любові до ближнього) зберігає в собі значний потенціал прихованої агресії. Це простежується у текстах Писання та святих отців. Розподіл на своїх і чужих за принципом сповідання залишається актуальним і досі. До того ж релігійний компонент толерантності має тенденцію представляти її як самоцінність, а не просто важливий соціально-психологічний параметр. Автор вказує на те, що застосування християнських постметафізичних підходів до цієї проблеми є найбільш філософсько цілісним та психологічно ефективним. Наукова новизна. У статті розглянуто внутрішній смисловий парадокс ідеї толерантності та методів її просування. Просування толерантності породжує підозру в нетолерантності, яка, будучи нетолерантною за своєю суттю, виявляється необхідним компонентом поширення ідеї толерантності. Подано типологізацію методів упровадження та просування толерантності (авторитарний, пасивний, психологічний та релігійний), їх основні недоліки й переваги. Означено основні проблеми, що виникають лише на рівні філософії та психології. Висновки. Історичне християнство малоефективне задля досягнення толерантності з низки причин: воно недостатньо уважне до особистості, оскільки зберігає міркування про людину в категоріях соціальних формацій (обраний народ тощо). Справжність Бога в класичних текстах маніфестувалась Його насильством у минулому чи майбутньому. Метафізична основа принципу толерантності та постметафізичне розуміння гостинності повертають толерантність до свого натурального витоку та дають релевантну основу як міжрелігійному діалогу, так і зняттю психологічної напруги між різними культурними кодами. Колишні моделі, які запропоновані в Декларації ЮНЕСКО, мають низку внутрішніх протиріч і недостатньо ефективні практично.