Abstract

Стаття присвячена питанню, як native speaker реалізує свою владу над non-native speaker. Дослідження виконано в рамках теорії лінгвістичного імперіалізму. Для розкриття цих відносин вводиться концепт права на корегування. Для описання фігур native speaker та non-native speaker звертаємося до дослідників лінгвістичного імперіалізму, зокрема Р. Філліпсона, Ю. Цуди тощо. Вказується, що стандартним поглядом на панування native speaker є соціально-економічний, де native speaker постає як фігура, довкола якої концентруються можливості економічної взаємодії та економічний профіт. Натомість, право на корегування демонструє владу native speaker на комунікативному рівні. Суть права на корегування наступна: native speaker як той, хто первісно занурений у мову і краще розуміє її, має право корегувати/виправляти мову non-native speaker. Для розкриття цього концепту звертаємося до концепту соціолектів Р. Барта та стратегій виключення, описаних Ж. Рансьєром. Основною для права на корегування виступає ідея, що мову найкраще може знати той, хто укорінений у мовне і культурне середовище, звідки походить мова – ця ідея є фігурою системності у розумінні Р. Барта. Право на корегування виконує декілька функцій. По-перше, це практика дискредитації мовлення non-native speaker, маркування його як шуму. По-друге, це практика інтерпеляції та формування non-native speaker як об’єкту мовлення, а native speaker – на Суб’єкта. По-третє, це можливість привласнення мовлення non-native speaker, а отже, позбавлення цього мовлення властивості імперативності, влади. Метою лінгвістичного імперіалізму є створення єдиної (глобальної) логіки виключення non-native speakers з (глобального) комунікативного простору. В цій логіці мова виступає як код, подібний до того коду, що описував Ж. Дельоз.