Abstract

У статті визначено особливості наукового методологічного підходу до розв’язання антропологічних проблем; показано, що проект комплементарного пізнання має визначальне значення для новітніх методологій людинознавства. Для української філософської антропології це означає реінтеграцію в смисловому полі уявлень про цілісність людського буття. Розглянуто разики методологічної гібридизації. Йдеться про надмірний інтегратизм, аматорство тощо. Виявлено межі інтеграції природознавчої та гуманітарної методологій. У контексті ідей «фундаментальної онтології» обґрунтовано, що методологічна сфера науки зараз неможлива поза концепцією смислоутворення. Проаналізовано, через які причини жодна з наук нездатна обійти присутність людського буття та охопити своїм уявленням повноту його єства. Проаналізовано хибні наслідки розширеного витлумачення понять філософської антропології. Доведено, що вичерпність знань можлива лише в межах способу, який має дискурсивно-прагматичний характер. У цій статті вивчені позиції М. Гайдеггера, М. Бубера, М. Фуко та використано для визначення поняття гібридизації тощо. Це розкриває науково-дискурсивну конотацію концепції.