Abstract

Рецепція прагматизму у Франції є однією з історій, яку важко пояснити із суто теорійного, екзегетичного погляду, що зосереджується на аналізі філософських ідей авторів текстів і учасників дискусій. Прагматизм мав великий резонанс у Франції на початку XX ст. і потім інтерес до нього практично зник. Він знов нагадав про себе у 1980-х роках, завдяки зверненню до нього французьких представників аналітичної філософії, проте цей інтерес так і не забезпечив йому тривалої присутності у французькій філософській культурі. Французьку рецепцію прагматизму неможливо зрозуміти без реконструкції контексту – не лише теорійного, а й політичного, ідеологічного та інтелектуального, який відігравав визначальну роль у сприйнятті та оцінюванні цього напряму. Реконструкція цих контекстів з їхніми структурними опозиціями дала нам змогу пояснити чисельні парадокси рецепції прагматизму: його не-лінійну кар’єру, успіх, жваві дискусії, а потім забуття; визначення його як оновленого раціоналізму та, одночасно, як небезпечного, загрозливого ірраціоналізму; як ресурсу «нової філософії» та, водночас, як загрози національному інтересу, втіленому раціоналізмом і картезіанством; вписування його одночасно в неорілегійній рухи та в рухи підтримки демократії тощо. Контекстуальний аналіз рецепції прагматизму дав нам змогу побачити рецепцію як складний феномен міжкультурної і міжнаціональної взаємодії.