Abstract

У статті представлено основну проблематику праць відомого філософа, правознавця та освітянина Євгена Васильовича Спекторського (1875‒1951), написаних у період вимушеної еміграції (1920‒1951) і фахової діяльності в університетах Бєлграда, Праги, Любляни і Свято-Володимирській православній духовній семінарії в Нью-Йорку. В інтелектуальній біографії мислителя ці плідні роки позначені розробленням питань суспільствознавства, філософії, моральної теології і християнської етики. У численних працях різними іноземними мовами, частину з яких саме авторка проаналізувала вперше, Є. Спекторський обґрунтовував винятковість морального — на противагу фізичному та психічному — виміру існування людини та суспільства, орієнтиром для якого вважав християнську релігію. Остання, на його думку, спроможна доглибно дослідити сутність особистісного й соціального за допомогою християнської соціології. Винятково важливою для суспільствознавства Є. Спекторський вважав історію соціальної філософії, адже саме філософія, посідаючи проміжне місце між наукою та релігією, здатна до вільного мислення, без якого неможливе справжнє осягнення суспільства. Як з’ясовано у статті, етичні орієнтири філософ розробляв у рамках моральної теології, критикуючи натуралістичний і механістичний підходи до розуміння суспільства й індивіда. Ключовими цінностями Є. Спекторський вважав свободу, гідність і праведне життя згідно з християнським ідеалом, а також культурну діяльність. Авторка доводить, що ствердження абсолютних цінностей та дослідження взаємин між особистістю і суспільством на основі християнської релігії у працях Є. Спекторського емігрантського періоду увиразнюють у ньому непересічного релігійного філософа.