"Спомини" митрополита Йосифа Сліпого - важливий документ конфесійної історії Української Греко-Католицької Церкви. Він також є цінним джерелом для всіх, хто цікавиться історією релігії, духовною культурою України, перебігом православно-католицьких і церковнодержавних відносин у радянську добу. Сам автор називає себе "німим свідком Церкви, що мовчить". У цьому зізнанні відчувається невимовний трагізм особистої долі митрополита, як і долі його Церкви. Коли хотілося кричати на весь світ про злочини радянського режиму проти Церкви, доводилося мовчати, залишалося лише молитися. Переслідувана Церква не могла розповісти світу про (...) те, що відбувається, її голос не пробивався за "залізну завісу". Але вона виживала й жила - в катакомбах та в'язницях, в серцях простих вірних і сповіданнімучеників. (shrink)

В статті Г.Мєрєнкова розглядаються спроби перейменування в Чернівцях Жовтневого парку на парк Реформації. Автор показує абсурдну безпідставність заходу.

У статті розглядається певний стан людини, стан ВІЧНОГО людини, стан ВІЧНОГО людини в зв’язку з її спасінням. В статті дано комплексний аналіз вітчизняних і закордонних розробок з питань характеристик стану ВІЧНОГО людини. Показаний зв’язок характеристик стану ВІЧНОГО людини з її спасінням. Обґрунтовані такі поняття, як «стан ВІЧНОГО» і «спасіння». Розкритий зміст провідних понять проблеми. Узагальнені якості самого стану ВІЧНОГО людини. Головна увага приділяється тому положенню, що стан ВІЧНОГО – це компенсаторне осяяння, яке руйнує в людині всі її спонукання. Від зруйнованих (...) спонукань людина завмирає, зупиняється. Ця зупинка на благо, тому що руйнуються спонукання не важливі, не головні; руйнуються спонукання, які відволікають людину від головного, спокушають її. Як вже було сказано, в стані ВІЧНОГО людина зупиняється і завмирає без усіляких бажань і спонукань. Але коли виникає, по відношенню до людини, загроза ззовні, то людина починає діяти. Це трапляється від того, що в стані ВІЧНОГО у людини зберігається спонукання до спасіння. Всі інші спонукання руйнуються. Це важливо. Бо спонукання до спасіння не може бути другорядним і не важливим. Про це говорить і релігійно-містична культура взагалі. Розглядається проблема спасіння і в індуїзмі, і в зороастризмі, і в буддизмі, і в даосизмі, і в іудаїзмі, і в християнстві, і в ісламі. Тобто, мова йде про важливе в людських бажаннях і спонуканнях. Через це, проводиться зв’язок з спасінням. (shrink)