Abstract

У статті Вікторії Запорожець «Основні аспекти зовнішньоцерковних відносин УАПЦ 90-х років ХХ століття» з релігієзнавчої точки зору здійснюється комплексний аналіз інституціалізації УАПЦ у 90-х рр. ХХ ст. в контексті її зовнішньоцерковних зв'язків. Наголошується, що міжцерковні відносини УАПЦ у зазначений період її існування можна охарактеризувати як двовекторні. Зазначається, що перший вектор обумовлений процесами взаємодії УАПЦ з УПЦ КП та УПЦ, який відбувався канонічно – собори/засідання комісій, а другий вектор пов'язаний з тим, що УАПЦ намагалася через єпархії Канади та США отримати канонічний статус у Вселенського Патріарха. Разом з тим наголошується, що хоча й наявні були дипломатичні міжправославні відносини УАПЦ, проте все ж наявними були захоплення храмів однієї Церкви в іншої. Доведено, що церковно-державні відносини УАПЦ в означений період можна характеризувати як стабільні, адже їй було надано право звершувати служби та володіти власним майном, 57 відкривати недільні школи, вільно служити служби українською мовою, хоча подекуди все ж можна було зустріти негативне ставленння до даної релігійної організації з боку можновладців.