Abstract

У статті здійснений аналіз антропологічних концепцій, які сформувалися в католицькому богослов’ї німецькомовного простору в добу після Другого Ватиканського Собору. Зокрема у творах К. Ранера, Е. Корета, Й. Ратцінґера, В. Каспера. Основна ідея, виражена цими мислителями,– присутність в людському духові Божественного начала, яке визначає людську сутність, складає основу людськості, підносить людину до сфери трансцендентного та уможливлює її зв’язок з Богом.