Abstract

Мета. Автори ставлять за мету дослідити еволюцію парадигм концепту зла в західній філософській та психологічній думці. Теоретичний базис. Дослідження ґрунтується на новітніх методологічних підходах до встановлення взаємозв’язку між філософським, психологічним і теологічним розумінням сутності зла та його проявів. Наукова новизна. Уперше в українській науці здійснено систематизацію еволюції концепту зла у філософському та психологічному розумінні. Висновки. Аналіз основних міфологічних, теологічних, філософських та психологічних концепцій зла дає можливість систематизувати їх у вигляді п’яти головних парадигм. Примордіальною парадигмою можна вважати дуалістичну, яка зберігає свій вплив до нашого часу. Зло розуміється в ній як уособлення природних катастроф, хвороб, людських злочинів і силою, що протистоїть Добру. Антична філософія та християнство намагаються позбавити зло його онтологічного статусу: зло як таке не існує, а є лише відсутністю Добра. На основі такого розуміння формується привативна парадигма, яка панувала в європейській філософсько-теологічній свідомості понад тисячоліття. Вона стала підґрунтям для філософської теодицеї: виправдання всеблагого Бога перед лицем зла, що насправді існує. Але наприкінці ХVІІІ сторіччя ця парадигма поступилася місцем діалектико-романтичній, найбільш яскравими представниками якої є Шеллінг, Гегель та Ніцше. Концепт зла переосмислено й подано як необхідну складову світу, яка разом із добром належить до вищої реальності. Нове розуміння концепт зла отримує в психоаналізі Фройда, Юнга та Фрома: його джерелом визначено підсвідоме людини, а зовнішнім виявом – агресію. Подібне розуміння зла притаманне і багатьом іншим психологічним школам, деякі з них проводили навіть психологічні експерименти щодо первісно злої природи людини. Утім, подібні "експерименти" характерні для соціальних практик тоталітарних режимів, на підставі чого виникає концепція "банальності" зла. Поява ж останньої постмодерністської парадигми розуміння зла пов’язана зі спробою деяких мислителів відкинути всі попередні концепції та повернутися до найдавнішої дуалістичної парадигми. Здавалося б, падіння більшості тоталітарних режимів та очікування "кінця історії" не давали підстави для популяризації цієї парадигми, але події початку 20-х років нашого століття вказують на необхідність її актуалізації.