Мета. Дослідження спрямовано на амбівалентні інтерпретації меж толерування жорстокості у філософії ХХ століття. Теоретичний базис. Основою дослідження стали концепції Жана-Поля Сартра, Жоржа Батая та Альбера Камю, які не виправдовують жорстокість, але показують можливість її легітимності за деяких умов. Наукова новизна. Автори встановили три головні лінії толерування жорстокості, які стали основою амбівалентної інтерпретації: 1) обґрунтування необхідності жорстокості в боротьбі за соціальну справедливість (Сартр); 2) обґрунтування можливості жорстокості щодо себе як наслідок прав та свобод людини (Камю); 3) обґрунтування доцільності гносеологічної жорстокості як (...) засобу, який розширює кордони пізнання (Батай). Висновки. Амбівалентна інтерпретація жорстокості, характерна для Ж. Батая, А. Камю та Ж.-П. Сартра, розмиває межі толерування жорстокості і відкриває простір для маніпуляцій, які можуть порушити права та свободи людей. Якщо концепція А. Камю попри дискусивність залишається в межах поваги до людської гідності, то в інтерпретації Ж.-П. Сартра людина, незважаючи на права та свободи, які декларує філософ, може сприйматися лише як інструмент для соціальної боротьби, а в Ж. Батая – як можливість отримати новий екстатичний досвід шляхом жорстокого поводження з іншими. (shrink)

Мета. У статті зроблено спробу розглянути соціальне прогнозування крізь призму трансдисциплінарного підходу з урахуванням цілісної природи людини. Теоретичний базис. Складність соціального прогнозування полягає в тому, що воно має справу з багатовимірним феноменом людини – людини, яка є і творцем, і творінням соціальних світів, для якої всі економічні, соціальні, політичні, наукові, культурні досягнення, проблеми та перспективи набувають сенсу лише в контексті неї самої, її життя, її власної долі. Таким чином, феномен людини є ключем до розуміння динаміки сучасних трансформаційних процесів і створення (...) перспективних моделей майбутнього розвитку людської спільноти. Оскільки в процесі прогнозування ми намагаємося осягнути майбутнє, яке ще не є визначеним та може мати різні траєкторії розвитку, трансдисциплінарний підхід до прогнозування, який охоплює те, що наявне в межах дисциплін, на перетині дисциплін і поза межами всіх дисциплін, може стати найбільш плідним підходом. Наукова новизна. Людина привносить високий рівень непередбачуваності та невизначеності в усі соціальні прогнози. Сьогодні складна багатогранна природа людини як біологічної, психологічної та соціальної істоти потребує більш глибокого розуміння, що вимагає спільних зусиль представників різних наукових напрямів. Взаємозбагачуючись у межах трансдисциплінарної парадигми, представники різних наукових галузей та напрямів можуть створити свого роду путівник, покликаний формувати та пояснювати нову реальність, нове майбутнє. У такому підході на перший план має вийти не "конкуренція" теорій, методологій та протокольних рішень, а спільна мета, спільні мрії та прагнення кращого майбутнього людства. Висновки. Трансдисциплінарний підхід до соціального прогнозування має потенціал розглядати всі науки в гуманітарному контексті, зважаючи на складну багатогранну природу людини. Він виходить за рамки традиційних меж, надаючи можливість не лише синтезувати та інтегрувати варіанти розв’язання проблеми, а й височіти над нею. Трансдисциплінарність, визнаючи існування різних реальностей, забезпечує ширший погляд на світ, глибше розуміння явищ та процесів, що сприяє розробці нових проєктів кращого майбутнього людини та людства. (shrink)

Мета. Головний зміст представленого дослідження складає філософсько-антропологічний аналіз проблеми пам’яті в контексті феномену забуття, суттєвих факторів ствердження нового образу української людини, її національної пам’яті та ідентичності. Вказана обставина, у ситуації оборони України від російського агресора, відстоювання свобод і європейських цінностей, ставить такі завдання: 1) здійснити послідовний огляд концептуального змісту понять "пам’ять" та "забуття" і виявити їх філософсько-антропологічний зміст; 2) провести аналіз феномену національної пам’яті та показати її значення для боротьби українського народу за європейський вибір; 3) дослідити основні параметри процесу формування (...) системи нових цінностей у контексті феномену забуття в дискурсі філософської антропології. Теоретичний базис. Складний і динамічний процес формування української ідентичності в контекстах національної пам’яті і забуття виводить систему цінностей життя на новий рівень теоретико-методологічного осмислення. Філософсько-антропологічний вимір цінностей сучасної української людини дозволяє залучити методологічні дискурси memory studies, які є способом конструювання людьми свого історичного минулого в перспективі створення нового майбутнього в цілісності аксіологічного, морального та екзистенційного змісту. Актуальність поставленої проблеми обумовлена кризою світоглядно-культурних смислів буття людини в умовах війни, процеси якої здійснюють потужний вплив на всі аспекти соціального, політичного, духовного життя, що зрештою призводить до необхідності нового типу спілкування, мислення й поведінки. Наукова новизна. Обґрунтовано, що феномен забуття в контексті формування нової національної пам’яті в значній мірі визначає стратегію ствердження української ідентичності в умовах сучасних цивілізаційних викликів, які постали перед Україною в результаті військової агресії проти її свободи і територіальної цілісності. Ця ситуація відкриває нові перспективи формування цивілізаційної системи цінностей у взаємодії з якісно іншим образом української людини. Висновки. Сьогодні українська держава перебуває перед екзистенціальною загрозою, що актуалізує проблему творення нової української людини, світогляд і система цінностей якої відповідають образу європейської людини. Незважаючи на серйозні проблеми, які постали перед Україною в результаті геополітичних суперечностей світового масштабу, філософсько-антропологічний аналіз показав, що стратегія формування нової української ідентичності в контексті історичної пам’яті, яка містить елемент забуття, обумовлює процес творення менталітету, що відповідає національній стратегії входження в західну цивілізацію. Саме в параметрах такого аналізу здійснюється формування нової пам’яті, адекватної запитам сучасності. (shrink)

Мета. Стаття являє собою філософсько-антропологічну репрезентацію ідеї духовності в трилогії "Фундація" американського письменника-фантаста, філософа, популяризатора науки Айзека Азімова. Теоретичний базис. Дослідження базується на розумінні світоглядних імперативів творчості А. Азімова, які висвітлюють його філософсько-антропологічне бачення духовності як історично усталеної властивості раціонально організованого суспільства і ключову умову його прогресивної еволюції. Емерджентність, стохастичність і евентуальність розвитку сучасного глобального соціуму виводить зміст філософсько-антропологічних ідей А. Азімова на принципово новий рівень розуміння подальшого розвитку людства. Артикуляція А. Азімовим ідеї духовності в трилогії "Фундація" дозволяє визначити філософсько-антропологічну (...) концепцію письменника у всій повноті її соціального, філософського, екзистенціального та аксіологічного вимірів. Наукова новизна. Автори обґрунтували доцільність та актуальність розгляду ідеї духовності в трилогії А. Азімова "Фундація" в смисловому полі філософської антропології. Показано, що філософська антропологія А. Азімова має чітко виражене телеологічне "навантаження". В інтерпретації письменника людина майбутнього – це не "постлюдина" зі зміненою за допомогою спеціальних технологій біологічною природою, а людина, орієнтована на духовний розвиток і самовдосконалення, що базуються на одвічних цінностях, зафіксованих у ментальному коді Homo sapiens – щасті, любові, свободі, гідності, незалежності, патріотизмі. Висновки. "Фундація" – твір багатоплановий, сюжетно насичений, композиційно мозаїчний, поліфонічний, у якому, на перший погляд, важко визначити якусь домінантну ідею. У процесі дослідження встановлено, що в творчості А. Азімова одним із основних змістових центрів є філософсько-антропологічний дискурс, у просторі якого значну увагу приділено духовності людини. (shrink)

Мета. У статті передбачено: 1) визначити місце і роль апріорних топосів знання в загальному процесі еволюції людської свідомості, з’ясувати співвідношення між вродженими і набутими здібностями людини; 2) на основі еволюційного підходу визначити творчий потенціал апріорних і набутих здібностей людини; 3) з’ясувати базові інтенціональності людини, які дозволили їй вийти на новий рівень адаптаційної поведінки. Теоретичний базис. Досліджено генезу і значення ідеї апріорі в традиційній теорії пізнання та її сучасні імплікації в еволюційній теорії свідомості. Еволюційний підхід дозволяє переосмислити досить широку сферу того, (...) що потрапляє під означення апріорності: від аналітики, нормативності, різноманітних установок свідомості до поведінкових реакцій людини. У процесі аналізу апріоризму Канта, який застосував його для обґрунтування можливості існування теоретичних наук, здійснено спробу визначити природу апріорності в контексті еволюційної теорії свідомості. Хоча ідею апріорності критикували як опоненти Канта (спираючись на історичний досвід), так і його послідовники (які виступали проти формалізму апріорного знання), особливу роль у цій критиці і подальшій розробці цієї теми відіграла еволюційна теорія свідомості, яка сприяла більш детальному розгляду питання генезису так званих апріорних форм. Зрештою, завдяки поєднанню різних форм навчання і сукупності соціокультурних форм освоєння світу людина зуміла отримати доступ до "потенційного інтелекту" і новий "простір для творення". Наукова новизна. Обґрунтовано тезу, що еволюційна теорія свідомості дозволяє пояснити як генезу апріорної сфери, так і визначити механізм дії штучних утворень, або напрацювань людської цивілізації. Оскільки люди отримали здатність генерувати й тестувати гіпотези щодо реальності замість того, щоб безпосередньо мати справу з конкретними загрозами, виникла й постійно зростає ймовірність хибних рішень і помилкових уподобань. Тож на загал маємо нагальну потребу в подвійній рефлексії – як щодо меж застосування апріорних форм пізнання, так і щодо інтенційних установок людського габітусу. Спираючись на здобутки еволюційної теорії свідомості, автор вказує на можливість значно ширшого підходу до проблеми апріорного, у якому виділяє не тільки різні форми знання, а й установки, упередженості, інтенціональності. Тобто епістемологічне апріорі є лише підрозділом загальної сфери вроджених і набутих здібностей людини. Відтак можна стверджувати, що базові інтенціональності – це теж своєрідні апріорі, але які розповсюджені як у сфері етології, так і в поведінці людей. Висновки. Спираючись на ідеї природного добору Дарвіна, дослідження в галузі етології, антропології, дані нейронаук, сучасні уявлення про свідомість тощо, представники еволюційної теорії свідомості запропонували більш детальний підхід до вивчення сфери апріорного. З одного боку, була підважена віра в аподиктичну достовірність апріорних форм, а з іншого – з’ясована складна природа тих форм пізнання, які Кант вважав апріорними. Зрештою, ідея апріорності виводить нас на питання щодо здатності людей до навчання, формулювання завдань, гіпотез, теорій тощо. Зокрема, еволюційна теорія свідомості дозволяє поглянути на пізнавальні спроможності людини під кутом зору адаптації до викликів навколишнього середовища. (shrink)

Мета. Основна мета статті полягає в порівнянні антропологічного контексту поняття когнітивний досвід у прагматизмі, що базується на емпіричній основі й визначається результатом взаємодії людини як біосоціальної істоти з навколишнім природним і соціальним середовищем шляхом експериментування та вибору найбільш оптимального способу дії у тій чи іншій ситуації відповідно до індивідуальних і суспільних цінностей, – з одного боку, та виключно епістемологічного значення когнітивного досвіду у позитивізмі, спрямованого на спостереження та перевірку емпіричних даних, – з іншого. Теоретичний базис. Антропологічний підхід є важливим для (...) цього дослідження, позаяк його визначальною теоретичною ідеєю є орієнтація на нерозривність теоретичного й практичного підходів до цілісності діяльності людини, запропонованої прагматизмом. На відміну від позитивізму, який абсолютизує теоретичне пізнання реальності, підкріплене емпіричним досвідом, прагматизм розуміє це пізнання як елемент практичної адаптивної діяльності людини як біосоціальної істоти, що конструює необхідне для її життя природне й соціальне середовище, перетворюючи невизначеність у впевненість. Так, із позиції радикального емпіризму В. Джеймса, когнітивний досвід людини охоплює не лише знання того, що є перед очима людини "тут і тепер", але й цінності, інтереси, моральні почуття, які визначають мету, перспективи й мотиви її діяльності. Наукова новизна. Завдячуючи антропологічному підходу, прагматизм досягає більш повного розуміння когнітивного досвіду, ніж позитивізм. Якщо в позитивізмі когнітивний досвід є самоцінним, то в прагматизмі він за допомогою зворотного зв’язку виконує функцію рефлексивного практичного експериментування, яке має забезпечити ефективність практичних дій людини як біосоціальної істоти. Когнітивний досвід – це важливий компонент звички, яка для прагматизму є, з одного боку, накопиченим досвідом тривалого практичного пристосування людини до природного та соціального середовища, а з іншого – як її здатності віднаходити інноваційні способи виживання в разі зміни визначальних обставин життєзабезпечення. Так, в екстремальних екзистенційних умовах існування людини (екологічні й соціальні катастрофи, війни) людино- й соціоцентричні цінності, включаючи й цінності ідентичності, разом із стратегічно вивіреною прагматичною оптимальністю дій, забезпечувані когнітивним досвідом, є важливими для виживання й розвитку людини та суспільства. Висновки. Використовуючи антропологічний підхід, прагматизм розглядає когнітивний досвід у людиновимірному аспекті. З усього спектра когнітивного досвіду, що уможливлює орієнтування людини в природному й соціальному середовищі, є та його частина, що дозволяє людині застосовувати здобуті знання в продуктивній практичній діяльності на основі загальнолюдських цінностей. Із погляду прагматизму, когнітивний досвід, заснований на експериментуванні з рефлексивним зворотнім зв’язком, є важливим для забезпечення ефективності практичних дій людини. В умовах епохальних соціальних трансформацій, що наразі відбуваються у світі, виживання й розвиток цивілізації на основі загальнолюдських цінностей значною мірою залежить від ефективності реалізації актуалізованого когнітивного досвіду людини, її інтелектуальних і моральних ресурсів. (shrink)

Мета. Реконструювати точку зору Гоголя щодо його антропологічного проєкту, тобто виявити його відповіді на питання про те, що собою являє людина у вимірах сущого та належного. Інакше кажучи, йдеться про з’ясування позиції Гоголя щодо принципів існування українця в російській імперії. Теоретичний базис. Наш погляд на спадщину Гоголя базується на концептуальних положеннях феноменології, екзистенціалізму та герменевтики. Наукова новизна. Вперше зроблена спроба вивчити спадщину Гоголя як розробку антропологічного проєкту. В процесі її реалізації автори, звертаючись до біографії мислителя, його листування та текстів, реконструювали (...) основні виміри цього проєкту. Уважне ставлення до особливостей антропології Гоголя дозволяє наблизитися до розуміння теоретичних парадоксів світогляду письменника та чинників його ранньої смерті як особистої життєвої трагедії патріота України. Йдеться про те, що Гоголь в процесі пошуку форм реалізації свого високого покликання поставив перед собою задачу — обґрунтувати утопічну мету. Для нього шляхи розбудови росії як великої держави передбачають вихолощення базових цінностей європейської культури та приниження гідності людини. Висновки. В ході дослідження творів Миколи Гоголя автори виявили: а) важливість світоглядно-філософських питань; б) проблеми людини в його спадщині. Аргументовано, що Микола Гоголь, вирішуючи задачу окреслення загальних рис природи людини, на ранньому етапі творчості демонстрував оптимізм та виразні життєстверджуючі риси, укорінені в україноцентризмі. Істотні зміни в світогляді нашого мислителя зумовили його намагання обґрунтувати альтернативний європейському варіант антропологічного проєкту, що передбачає виправдання нікчемності пересічного жителя росії та й самої імперії ціною заперечення здобутків європейської філософії та науки. Болісне переживання цього теоретичного дисонансу стало передумовою ранньої трагічної смерті Миколи Васильовича. Нині вона є своєрідним попередженням про неможливість поєднати українську культуру та культуру росії, тобто небезпеку нігілістичного ставлення до здобутків європейської культури, невід’ємною складовою якої є Україна. Перспективи подальшого дослідження спадщини Гоголя автори повʼязують із зосередженням уваги на його: а) критиці Просвітництва та б) зʼясуванні форм змістовної укоріненості його творчості в українській філософії, насамперед у вченні Григорія Сковороди. (shrink)

Мета. Стаття спрямована на переосмислення ключових ідей екзистенціального аналізу для сучасної теорії і практики виховання. Теоретичний базис. У дослідженні було використано такі теоретичні методи: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення фундаментальних положень екзистенціального аналізу як однієї з течій сучасного психоаналізу. Наукова новизна. Охарактеризовано екзистенціальний аналіз (дазайн-аналіз) Л. Бінсвангера і логотерапію В. Франкла для їх подальшого впровадження в педагогічну теорію і практику. Наголошено, що положення екзистенціального аналізу в освіті спрямовані на допомогу дитині в пошуку цілей і навчальної мотивації в умовах швидко змінюваного (...) світу. Доведено, що екзистенціальний аналіз фокусується на ідеї повернення до традиційного бачення педагога як провідника дітей на шляху до їх самореалізації і пізнання себе. Висновки. Відзначено, що "екзистенціальне спілкування" учителя з учнями допомагає останнім переживати новий життєвий досвід, відтворити його сенс і планувати своє майбутнє в перспективі. Ідеї екзистенціального аналізу спонукають до врахування в педагогічній практиці етичного компонента, який спрямований на передбачення можливих ризиків у житті, вибір способів для досягнення планів, сприйняття обмеженості бажань і пояснення розумної насолоди від життя, без зайвих надмірностей. І щоб досягти цієї мети, надано рекомендації щодо роботи з мотивацією дітей, необхідністю навчати учнів визначати своє місце в системі суспільних відносин та обирати професію для служіння істині й людям. (shrink)

Мета. У сучасному глобальному суспільстві під питанням виявилися традиційні цінності, у тому числі патріотизм і героїзм. Однак нові виклики гібридної війни потребують нових виявів героїзму, а отже, і його нового філософського осмислення. Основною метою цієї статті є філософсько-антропологічне осмислення героїзму як граничного вияву сили духу, що поєднує інституційні засади суспільного блага та індивідуальну волю до його досягнення. Теоретичний базис. Феномен героїзму досліджено в класичних працях Гомера, Плутарха, Томаса Карлайла. Важливі сучасні філософсько-антропологічні інтерпретації цього феномену надають Фрідріх Ніцше, Гельмут Плеснер та (...) Альбер Камю, згідно з якими героєм може стати кожна людина за умови виявлення нею сили духу та незламного прагнення до боротьби і перемоги. Феномен героїзму тому набуває масовості і, хоча ніколи не може бути тотальним у суспільстві, однак може стати предметом виховання і самовиховання. Наукова новизна. Сила духу воїна відображена в його повсякденній стійкості (resilience), яка не має гендерної визначеності. Її яскраві втілення в сучасному суспільстві можна простежити на прикладі героїзму, самовідданості й наполегливості воїна в умовах гібридної війни. Ці нові втілення не лише підтверджують сталі філософсько-антропологічні уявлення про героїзм, але й надають йому нових рис. Висновки. Сучасне переосмислення героїзму на прикладі граничного вияву сили духу в умовах гібридної війни дало можливість уточнити його філософсько-антропологічну концепцію. Зразкова непохитність і послідовність у виявленні демократичних цінностей у вкрай несприятливих для цього обставинах робить сучасними героями не лише професійних військових, але й усіх громадян, які демонструють свої найкращі соціальні чесноти в захисті соціальних інститутів демократії. Сучасна гібридна війна створює фронтир героїчного протистояння тоталітаризму в глобальному масштабі. Сучасний герой постає як взірцевий громадянин своєї національної держави і водночас демонструє чесноти справжнього представника світового громадянського суспільства. (shrink)

Мета. Стаття спрямована на формулювання несуперечливого принципу толерантності з урахуванням внутрішніх філософських та психологічних труднощів, пов’язаних з її реалізацією на практиці. Теоретичний базис. Автор виходить із нерозв’язної проблемності самого поняття "толерантність" і її психологічної реалізації. Запропоновано психорелігійний метод просування ідеї толерантності, але не класичний, а постметафізичний. Цей метод був заявлений у роботах Ж. Дерріди, П. Рікера, Дж. Капуто, Дж. Ваттімо, Р. Керні, Е. Шеперда, Е. Ньюмена, М. Мояерта та ін. Історичний християнський тип толерантності (реалізації принципу любові до ближнього) зберігає в (...) собі значний потенціал прихованої агресії. Це простежується у текстах Писання та святих отців. Розподіл на своїх і чужих за принципом сповідання залишається актуальним і досі. До того ж релігійний компонент толерантності має тенденцію представляти її як самоцінність, а не просто важливий соціально-психологічний параметр. Автор вказує на те, що застосування християнських постметафізичних підходів до цієї проблеми є найбільш філософсько цілісним та психологічно ефективним. Наукова новизна. У статті розглянуто внутрішній смисловий парадокс ідеї толерантності та методів її просування. Просування толерантності породжує підозру в нетолерантності, яка, будучи нетолерантною за своєю суттю, виявляється необхідним компонентом поширення ідеї толерантності. Подано типологізацію методів упровадження та просування толерантності (авторитарний, пасивний, психологічний та релігійний), їх основні недоліки й переваги. Означено основні проблеми, що виникають лише на рівні філософії та психології. Висновки. Історичне християнство малоефективне задля досягнення толерантності з низки причин: воно недостатньо уважне до особистості, оскільки зберігає міркування про людину в категоріях соціальних формацій (обраний народ тощо). Справжність Бога в класичних текстах маніфестувалась Його насильством у минулому чи майбутньому. Метафізична основа принципу толерантності та постметафізичне розуміння гостинності повертають толерантність до свого натурального витоку та дають релевантну основу як міжрелігійному діалогу, так і зняттю психологічної напруги між різними культурними кодами. Колишні моделі, які запропоновані в Декларації ЮНЕСКО, мають низку внутрішніх протиріч і недостатньо ефективні практично. (shrink)

Мета. У статті передбачено реконструювати хід філософської думки Г. Сковороди, що дасть можливість виявити контекст становлення його ідеї турботливого ставлення до природи. Теоретичний базис. Теоретико-методологічну основу статті склали базові ідеї дослідників екологічної проблематики, а також розробки представників Київської світоглядно-антропологічної школи, пов’язані з дослідженням учення українського філософа. Наукова новизна. Будучи сучасником і свідком становлення та реалізації настанови на повне перетворення світу природи, Г. Сковорода здійснює геніальну спробу окреслити її альтернативу. Її змістовною передумовою є теза про тотожність Бога і природи, а формами (...) категоріального вираження – поняття "вдячність" і "невдячність". Для філософа природа як доцільність є взірцем та еталоном поведінки людини, яка має наслідувати природу (метафора вчителя та лікаря як служителів природи). Для Г. Сковороди теза про вдячність людини Богу означає а) пріоритетність для людини вищих смислів, які доступні у формі самопізнання, та б) турботу про збереження природи як творіння Бога. Висновки. У статті аргументовано, що Г. Сковорода як сучасник і свідок формування настанови на повне підкорення природи задумується над її альтернативою. Звертання до контексту її формування дозволяє нам виявити його основні принципи. На сторінках діалогу "Благодарний Еродій" він нагадує людині про те, що як частина природи вона має перед нею певні зобов’язання. Основоположними категоріями Г. Сковороди тут є "вдячність" і "невдячність". До форм виявлення вдячності належить ідея про те, що природа як втілення доцільності є законодавцем людського способу життя. Сьогодні, на початку ХХІ ст., коли людство шукає той категоричний імператив сучасності, який дозволить зберегти природу, корисним і плідним є звертання до спадщини українського філософа ХVІІІ ст. Г. Сковороди. Він є одним із тих геніальних попередників, спадщина якого має значний евристичний потенціал. Ідеться про те, що в процесі осмислення історії людства ХХ – початку ХХІ ст., яка є демонстрацією наслідків завищеної оцінки людської активності, Г. Сковорода дає нам ключ до більш глибокого розуміння сучасності. (shrink)

Мета. У статті передбачено дослідити ключові аспекти теорії міметичного насильства відомого французького мислителя Рене Жирара. Теоретичний базис. Дослідження спирається на фундаментальну теорію насильства Рене Жирара, яка охоплює концепції мімезису та жертовного циклу. Жирар стверджує, що насильство виникає через міметичне суперництво, коли люди імітують бажання та дії один одного, що призводить до конфліктів і криз. У цій теорії жертовний механізм, який містить пошук і вбивство "цапа-відбувайла", виконує роль засобу розв’язання криз і запобігання хаосу. Важливим є твердження про унікальність християнства, яке, на (...) відміну від інших релігій, не базується на жертовному культі, а пропонує альтернативний спосіб розв’язання конфліктів через ненасильницьке наслідування Христа. Наукова новизна. Проаналізовано процес міметичного бажання, коли прагнення людини повторювати бажання інших призводить до суперництва та конфліктів, які часто вирішують шляхом обрання спільної жертви – "цапа-відбувайла", на якого колектив проєктує агресію. Цю метафору, що походить із біблійної Книги Левит, Жирар використовує для позначення несправедливо звинувачених осіб чи груп, щоб приховати справжню провину. Механізм залишається універсальним, діючи як в архаїчних, так і в сучасних суспільствах. Розглянуто загрози новітніх форм тоталітаризму, що застосовують механізми колективного насильства та мімезису, а також вплив християнства на зменшення насильства. Жирар рішуче заперечує виправдання насильства, наголошуючи на виборі, який пропонує християнство: бути жертвою, а не катом. Висновки. Ритуали сакралізації жертв підтримують соціальний порядок, підтверджуючи ідею Жирара про понадчасовість міметично-жертовного механізму та схожість між давніми і сучасними ритуалами. Жирар розширює застосування своєї теорії за межі релігійних рамок, використовуючи її в аналізі сучасних соціокультурних явищ. Його ідеї пропонують глибоке розуміння механізмів колективного насильства та їхніх наслідків, зокрема зв’язок між міметичним насильством і можливими апокаліптичними сценаріями. (shrink)

Мета. Автор цієї статті має на меті привернути увагу дослідників до створення етичної системи, яка здатна гармонійно поєднувати універсальні принципи та культурне різноманіття, враховуючи права і гідність кожної людини як ключового учасника етичних дискусій. Стверджується, що ефективна етична система дає можливість кожній людині брати участь у моральних обговореннях та прийнятті етичних рішень. Теоретичний базис. Ґрунтуючись на підходах Канта, Ролза, Сінгера та інших, автор наполягає на необхідності визначення та узгодження універсальних принципів. Вони мають стати основою всіх подальших етичних обговорень. Захист особистої (...) ідентичності підкреслено через міжкультурну чутливість (Герсковіц, Бенедикт). Люди з різних культурних контекстів повинні бути включені в етичні дебати. Також наголошено на важливості дослідження гнучкості етичних концепцій відповідно до космополітизму Аппіа та підходу до можливостей Нуссбаум. Етичні теорії мають балансувати між культурним плюралізмом та універсальністю. Культурна чутливість в етичних теоріях повинна визнавати, поважати та надавати простір для інших моральних систем, показуючи шлях для формулювання відкритих етичних теорій. Антропологічні та філософські погляди вкладають у досягнення необхідного балансу між основними принципами та гнучкістю, щоб створити можливості для діалогу й консенсусу. Нарешті, намагаючись досягти універсальності, культурної чутливості та адаптивності, етичні системи у взаємопов’язаному світі повинні застосовувати принципи в різних суспільствах, поважати різноманітність цінностей і враховувати зміни в цих суспільствах. Наукова новизна. Окреслено контури можливого збалансованого підходу, відзначено універсальність як центральний елемент етичної теорії, а також міжкультурну чутливість, гнучкість і адаптивність. Це дозволяє кожній людині зберегти ідентичність та відчувати свою участь в етиці. Висновки. Автор демонструє, що необхідно просувати такі якості, як розуміння культурної специфіки, емпатія до інших культур та співпраця у вирішенні моральних дилем на шляху до етичної досконалості. Лише збалансований підхід, який поєднує універсальні принципи та враховує культурне різноманіття, визнає права та гідність кожної людини і перевершує культурні відмінності. (shrink)

Мета. Автори ставлять за мету дослідити еволюцію парадигм концепту зла в західній філософській та психологічній думці. Теоретичний базис. Дослідження ґрунтується на новітніх методологічних підходах до встановлення взаємозв’язку між філософським, психологічним і теологічним розумінням сутності зла та його проявів. Наукова новизна. Уперше в українській науці здійснено систематизацію еволюції концепту зла у філософському та психологічному розумінні. Висновки. Аналіз основних міфологічних, теологічних, філософських та психологічних концепцій зла дає можливість систематизувати їх у вигляді п’яти головних парадигм. Примордіальною парадигмою можна вважати дуалістичну, яка зберігає свій (...) вплив до нашого часу. Зло розуміється в ній як уособлення природних катастроф, хвороб, людських злочинів і силою, що протистоїть Добру. Антична філософія та християнство намагаються позбавити зло його онтологічного статусу: зло як таке не існує, а є лише відсутністю Добра. На основі такого розуміння формується привативна парадигма, яка панувала в європейській філософсько-теологічній свідомості понад тисячоліття. Вона стала підґрунтям для філософської теодицеї: виправдання всеблагого Бога перед лицем зла, що насправді існує. Але наприкінці ХVІІІ сторіччя ця парадигма поступилася місцем діалектико-романтичній, найбільш яскравими представниками якої є Шеллінг, Гегель та Ніцше. Концепт зла переосмислено й подано як необхідну складову світу, яка разом із добром належить до вищої реальності. Нове розуміння концепт зла отримує в психоаналізі Фройда, Юнга та Фрома: його джерелом визначено підсвідоме людини, а зовнішнім виявом – агресію. Подібне розуміння зла притаманне і багатьом іншим психологічним школам, деякі з них проводили навіть психологічні експерименти щодо первісно злої природи людини. Утім, подібні "експерименти" характерні для соціальних практик тоталітарних режимів, на підставі чого виникає концепція "банальності" зла. Поява ж останньої постмодерністської парадигми розуміння зла пов’язана зі спробою деяких мислителів відкинути всі попередні концепції та повернутися до найдавнішої дуалістичної парадигми. Здавалося б, падіння більшості тоталітарних режимів та очікування "кінця історії" не давали підстави для популяризації цієї парадигми, але події початку 20-х років нашого століття вказують на необхідність її актуалізації. (shrink)

_Purpose._ The main purpose of the article is to study the anthropological and socio-philosophical dimensions of human existence in the context of hostilities by highlighting the aspects of transformation of anthropological legal values of human existence during the war. _Theoretical basis._ The methodological tools are presented in the interaction of axiological, synergetic, socio-legal and comparative methods. The survey method is used to obtain quantitative data on the self-assessment of Ukrainian citizens in relation to the war, changes in their internal intentions (...) as a result of the crisis of social reality. _Originality._ Military actions can act both as a catalyst for the formation of new anthropological legal values, in accordance with the specifics of martial law and the need to adapt legal systems to the challenges arising in wartime, and as a destructor of certain value attributes of society. _Conclusions._ The nature of paradigmatic changes in wartime is represented by the metamorphosis of anthropological legal values, which manifests itself in profound changes in the philosophical understanding of man, the transformation of legal principles and the revision of moral norms in society. Reflections on the legal paradox appear in attempts to balance the need to keep within the law with the requirement to ensure security and defence in the first place. The article highlights the following aspects of changes: revision of the concept of individual rights and freedoms by recognising that individual rights may be subject to restrictions for the sake of the common good or national security; new legal values arise which are related to the protection of human rights in war conditions. (shrink)

_Purpose__._ This article aims to analyse the ways of free communicative solution of civil society problems as a basis for the development of deliberative democracy on the example of the activities of volunteer organisations. _Theoretical basis._ The conceptual basis of the study is Immanuel Kant’s philosophical understanding of individual obligations as the basis for the institutionalisation of social communication. This concept is developed by Jürgen Habermas in the direction of deliberative democracy. Max Weber, Quentin Skinner, and other theorists give a (...) special status to language communication in the functioning of social institutions. Contemporary Ukrainian researchers analyse the volunteer movement as the basis for the communicative implementation of human freedom. _Originality__._ Practices of political performance in society contribute to the specific and contextual solution of the tasks of communication theory and provide answers to questions about sustainable human needs, on the one hand, and, on the other hand, contribute to solving the political problems of everyday life. Grassroots socio-political movements, and especially volunteer movements, practice free discussion of various social problems, which is the basis of the deliberative democracy. _Conclusions._ Overcoming value differences between members of society is more effective in deliberative practices as the core of social communication in a democratic society. The substantive way to find new forms of communication is to use deliberative practices of implementing freedom to improve the functioning of social institutions. The formal way is aimed at attracting the experience of volunteer organisations in using the minimum necessary forms of bureaucratisation of social institutions in a democratic society. (shrink)

_Purpose._ The main purpose of this research is to analyse and study the development of individual spirituality within the context of theosis doctrine in the religious-anthropological studies of Ukrainian philosophers from the 16th to the beginning of the 17th century. _Theoretical basis._ The basis of the research is determined by modern methodological approaches to examining the correlation between philosophical and religious visions regarding the representation of views on deification among representatives of contemporary global philosophical-religious thought, as well as among representatives (...) of Ukrainian religious-philosophical thought of the 16th and early 17th century. _Originality._ The paper analyses the unique views of Ukrainian thinkers on the role of theosis in shaping individual spirituality. _Conclusions._ The spiritual development of individuals, according to contemporary religious-philosophical authors and Ukrainian thinkers from the 16th to the 17th centuries, consists of self-discovery and moral growth as a means of approaching God. This serves as the basis for understanding human sanctity and life purpose, where the path to God is linked with renouncing worldly desires and striving for union with Him. The state of theosis is perceived as a personal experience, a collaboration between humans and God. The primary purpose of asceticism is to attain grace, which leads to the transformation of will. The doctrine of theosis influences the formation of a theocratic idea in culture and expands the understanding of internal experience due to the pursuit of spirituality. Theosis is a transformation of anthropological reality that goes beyond natural limits. This process constitutes a stage of spiritual growth that involves cultivating fear of sin, self-observation, and overcoming passions. One of its key aspects is interpreting closeness to God as cooperation between humans and the Divine, crucial for realizing divine grace. Considering the question of theosis draws attention to the importance of spiritual values and the search for meaning in life, especially in complex and unpredictable circumstances accompanying military conflicts, which Ukraine is currently facing. (shrink)

_Purpose._ The authors aim to disclose the anthropological dimension of ecocide during and after Russia’s war against Ukraine, relying on the multidisciplinary practices and intellectual production of ecofeminist women thinkers, including philosophers, sociologists, historians, psychologists, and others. _The theoretical basis_ methodological approaches in philosophical anthropology, phenomenology, analytical philosophy, communicative philosophy, existentialism, ethics of justice, and ethics of care determine the study’s theoretical basis._ Originality._ For the first time, a systematic analysis of the anthropological dimension of ecocide has been carried out (...) based on ecofeminist methodology. The specifics of the Ukrainian resistance to ecocide were revealed as part of a single struggle – an anti-imperial and ecological struggle for independence and prosperity. It is emphasized that during the war, the opposition to ecocide is a component of the fight for national sovereignty and territorial integrity of the country, and therefore, the ideas of pacifism in this period are subordinated to this primary goal. After the war, preventing threats of ecocide should become an integral part of the struggle for stable peace and prosperity. Ecofeminist pacifist perspectives should be a priority among the most essential goals for that period. _Conclusions._ Ecofeminist methodological assessments offer valuable insights into the anthropological dimension of ecocide in wartime and post-war contexts, highlighting the complex interplay between gender, violence, and environmental destruction. By focusing on the experiences and perspectives of women and marginalized communities, ecofeminist analyses contribute to a more holistic understanding of ecocide and its impacts on both human populations and ecosystems. (shrink)

_Purpose._ The authors of this article set the main purpose of understanding the ideological potential of Kant’s philosophical heritage from the viewpoint of its influence on the spread and legitimization of the self-made man idea in the worldview transformations of the modern world. _Theoretical basis._ Historical, analytical, and hermeneutic methods became fundamental for achieving the goal. The study is based on Kant’s works, as well as on the works of modern researchers of his ideological heritage. _Originality._ The analysis shows that (...) the idea of the Self-made-man, which originated in the ancient world and gradually spread in the Western culture of the Middle Ages, early Modernism, and especially the Enlightenment, receives significant additional impulses in the context of Kant’s rethinking of the metaphysical foundations in the theory of knowledge and morality. Perhaps, the systematic theoretical substantiation of people’s abilities to use their own mind, their intellectual, and therefore moral autonomy, and freedom of will as the fundamental principles of personal Self-determination and Self-realization became the most important consequence of this rethinking. This, in turn, became the theoretical and moral-legal basis for further legitimization in the modern and postmodern world of the ideal of a person who creates oneself. _Conclusions._ The importance of Kant’s philosophy in the context of idea generation of the self-made man is hard to overestimate. It is entirely imbued with a leitmotif appeal to the individual to have the courage to use his/her own mind, to be independent and self-sufficient in assessments, choices, and actions, and therefore also responsible for their consequences, in the end, to be primarily an end, not a means. Thanks to this, a person, according to Hegel, finds an unconditionally strong and stable center in oneself. In fact, by strengthening the position of human-centric philosophy, as well as the moral and legal foundations of liberal humanism, Kant’s ideas provided further ideological legitimation in the orientation of an objectively growing individual towards actively placing Self-reliance and Personal responsibility on one’s own destiny as the key principles of the Self-made-man concept. (shrink)

_Purpose__._ The basis of the presented study is a methodological and human-centred analysis of the philosophy of education of the outstanding Ukrainian educator Vasyl Sukhomlynskyi as a relevant anthropological-intellectual strategy for understanding and comprehending the educational process in the context of civilisation challenges. This implies a sequential solution to the following tasks: 1) to review the conceptual content and human-centred load of Vasyl Sukhomlynskyi’s pedagogical position in the discourses of philosophical anthropology and social philosophy; 2) to analyse the theoretical knowledge (...) of the anthropo-existential concept of the outstanding teacher in the context of the transformation of Ukrainian education; 3) to determine the main parameters of the cognitive field of Sukhomlynskyi’s philosophy of education in the development of values of patriotic education of young people. _Theoretical__ basis__._ The dynamic process of Ukraine’s unfolding struggle for the preservation of its nation and territorial integrity brings Sukhomlynskyi’s philosophy of education to a new level of understanding of human life and society. The human-centred dimension in interaction with the philosophy of education allows us to define Sukhomlynskyi’s pedagogical concept in the fullness of its metaphilosophical, existential and axiological content. The relevance of the problem under study is due to the crisis of values in the situation of civilizational transformations, which, as a result of information and digital technologies, have a cumulative impact on all spheres of people’s life and their attitude to the world. In the process of implementing the educational ideas of the Ukrainian teacher, the development and transformation of the individual’s self-awareness takes place in accordance with the intellectual challenges of the modern socio-cultural environment. _Originality._ It is substantiated that the philosophy of education of Vasyl Sukhomlynskyi largely determines the strategy for the transformation of Ukrainian education both in the context of digitalisation of the educational space and in the situation of a full-scale war against Russian aggression, which opens up new prospects for the implementation of identity dimensions in interaction with a qualitatively different level of national subjectivity. _Conclusions__._ The approval of the conceptual provisions of Sukhomlynskyi’s philosophy of education gives rise to a new type and method of paradigm of thinking and cognition in the implementation of strategies for the transformation of modern education, which determine the qualitative theory of the educational process in the context of human-centrism. It is characterized by the level of modern philosophical reflections, which allows preserving and at the same time changing the system of education and upbringing of the young generation in the context of universal values. On this basis, the philosophy of education of the prominent Ukrainian educator appears as a way of renewing all aspects of human life, which deconstructs itself in the situation of a human-centric dimension. (shrink)

_Purpose._ The article aims to problematize the forms of correlation between the fundamental category of freedom and the phenomenon of resentment in the context of the formation of ethical discourse, as well as to consider the symbolic mechanisms of the collective imagination in the formation of a picture of the human world. _Theoretical basis__._ The study uses the method of historical and philosophical analysis and methods of the humanities – hermeneutics and phenomenology. _Originality._ An attempt is made to comprehend the (...) correlation between freedom as a category of philosophical anthropology and practical philosophy and the phenomenon of resentment. _Conclusions._ The ethical category of freedom, explicitly or implicitly, significantly shapes the content of the process of choice and social action by a person, which can be manifested in discursive practices and narratives of ideologies, public opinion and collective imagination. Symbolic mechanisms of human consciousness record the paradoxical correlation and at the same time the antithesis of reality reception and meaning generation between rational awareness and existential experience, humanization and appropriation of freedom and emotional-affective, reactive attitude of a person to narratives, motives, symbols and images of resentment. At the same time, freedom can presuppose the conscious content of resentment, while resentment deforms the concept of freedom into arbitrariness or violence, appealing not only to the archaic values of tribalism, but also to the rational basis of individual freedom of the individual, on which the philosophical tradition of the West is based. The resentful forms of thinking and emotional reception of reality function as symbolic constructions, that is, they can have a wide and internally contradictory field of interpretations. Western philosophical thought has a significant potential to reinterpret the challenges of the phenomenon of resentment based on the tradition of ontotheology and ethics of discourse due to the specific rationalism of the vision of the philosophy of freedom. (shrink)

_Purpose._ This article is aimed at identifying the cultural-anthropological limits of the applicability of strong constructivism in social cognition. _Theoretical basis._ The study of epistemic cultures, carried out by the modern German philosopher of science Karin Knorr Cetina, gave reasons to rethink the role of cultural anthropology as a methodological basis of strong constructivism not only for scientific cognition, but also for educational practices, and perhaps also for some other social practices. An important role in identifying less successful versions of (...) strong constructivism was played by the concept of fictionalism of the German philosopher Hans Veihinger, the Chilean biologists Humberto Maturán and Francisco Varela, and the German sociologist and philosopher Niklas Luhmann. _Originality._ Strong constructivism has broad prospects for use within cultural anthropology as an identification of the cultural foundations of human nature. Local research and educational practices are defined as a model for the formation of those social characteristics of their participants, which they themselves change through self-improvement. Strong constructivists involve the individual empirical experience of researchers, and also correct the inherited rules of scientific research as elements of research procedures and practices, thanks to which they achieve the creation of a common epistemic culture and the elimination of myths about the isolation of scientific cognition from the world. _Conclusions._ False ways of interpreting strong constructivism as fictionalism and as realism have been revealed. Fictionalism, as a methodology focused on the study of the contents of consciousness, loses the empirical experience of the world. Philosophical realism as positivism in the philosophy of science reduces the significance of scientific discoveries to confirmation of the laws of nature. Karin Knorr Cetina’s proposal to consider constructivism "on its own terms" appears not as a moderate compromise between these extremes, but as the only possible way to adequately reconcile the work of nature and the conscious activity of man. Such coordination takes place primarily in the creation of local epistemic cultures as a collective activity of researchers. (shrink)

_The purpose _of the article is to research the spiritual basis and motivation of human activity in the relationships between humans and the natural environment to create various forms of recreational spaces in the socio-cultural context of the post-industrial era. _Theoretical basis._ The research is based on the approach of analytical psychology by C. Jung, who identified the archetypes of the collective unconscious. These archetypes help overcome the limitations of the functional and pragmatic approach, which is focused on mere survival. (...) They make sense and provide values in the relationship between humans and nature. _Originality._ The article evaluates how archetypal images of the collective unconscious, with the help of the Garden of Eden image in the socio-cultural context of European civilization, influence the recreational space in contemporary urban environments. The novelty of the work is also in the interdisciplinary approach, integrating knowledge from various fields such as philosophy, sociology, cultural studies, analytical psychology, and urban planning, which contributes to the profound understanding of complex socio-cultural processes. This paradigm emphasizes the interconnection and interdependence, adaptability, and co-evolution of society and nature, as well as requires the interdisciplinary methodological approach. Additionally, the article presents a fresh perspective on nature and its elements in terms of their importance both for individuals and society. _Conclusions._ The article investigates the socio-cultural factors that evoke the interest of man and society in natural factors as a recreational resource and determine the latest theoretical approaches to their use. Various recreational activities to create a renewed space provide a person with a full physical, socio-psychological and cognitive development. The humanization of the natural environment becomes the embodiment of the collective memory and history of mankind. The recreational space symbolizes spiritual values, so it is transformed from physical to socio-cultural and provides theoretical approaches to its implementation in modern urban planning practices. (shrink)

_Purpose._ In the article, the author questions rethinking the phenomena of empathy and self-empathy as modes of self-understanding of humanity and the inner intention to self-exploration of human spirituality. _Theoretical basis._ The research is based on the phenomenological dimension of modern anthropology and axiology. _Originality._ The change of the traditional intersubjective approach in the understanding of empathy to an introsubjective one and the affirmation of self-empathy as one of the defining existences in human beings, which is adjusted by the altruism-egoism (...) value scale and forms the skills of unconditional empathic action towards the Other as a mode of self-exploration in the spiritual essence of a person are argued. _Conclusions._ The commonplace in a wide palette of research views on empathy is the construct for the Self – Other disposition and the intersubjective approach emphasizing the object of empathy. Transformation of the intention vector of empathic consciousness from the object to the subject of empathic action opens up deep possibilities of spiritual improvement as a way of self-awareness in the human essence. The transformation of the intention vector of empathic consciousness from intersubjective (I in the Other) to introsubjective (I through the Other) has the potential for spiritual development according to the altruism-egoism value scale. Empathy as an introsubjective position of self-exploration is inseparably connected with self-empathy, which in the mutual integration of its three main components – benevolence towards oneself, reflexivity towards one’s own experience and a tendency to understand one’s fate as common to all mankind – forms an important regulator of self-understanding of a person’s spiritual potential and the possibility of the practical extrapolation for these skills to an empathic way of communication at all levels of anthropo-being. Anthropological accentuation on the inner essence and meanings of human existence is carried out through intuition and self-altruism as the fading of pragmatic interest in the socially conditioned Self (Ego) and immersion in the essential Self – the bearer of the universal spiritual in a person. Self-empathy is considered in the context of the ideas of Stoicism as a deep self-immersion in the human essence and sensitivity to immediate emotional internal states, as a construct of emotional intelligence and a way of realizing individual uniqueness in the context of the metamodern concept of atopy. Self-empathy is defined as one of the key existences in human beings, which forms the skill of altruistic (unconditional) implementation of empathy. (shrink)

_Purpose._ This article aims to provide a philosophical analysis of disharmonious relations between people in society, to reveal the causes of existing conflicts and to find ways to reduce the manifestations of chaos in human relations._ Theoretical basis _of the article is socio-cultural anthropology, the principles of the unity of the historical and logical, the ascent from the abstract to the concrete, the unity of analysis and synthesis. To solve the tasks set, authors also used the principles of objectivity, systematicity, (...) and comprehensive development._ Originality._ The article goes beyond one-sided views on the relationship between people in society, reveals the causes of existing conflicts from a philosophical perspective and searches for ways to reduce chaosogenic manifestations in society. It is assumed that chaos and order in human relations arise not only due to the contradictory interaction between the fundamental components of the Universe – matter and energy, but also due to a lack of understanding of the laws of information use. Therefore, without the discovery and rational use of the basic laws and principles governing the functioning of information in the Universe, it is impossible to overcome chaos in human relations._ Conclusions._ Given the profound impact of information on human relations, it is possible to help reduce the manifestations of chaos in human relationships. The proper handling of information, along with the rational use of matter and energy, is crucial for overcoming the current state of disharmony and creating a more favourable and orderly future for humanity. Thus, the vector of harmonisation of human relations lies in the plane of comprehensive knowledge of mass-energy and information processes occurring in the Universe, focusing not on subjective, ill-considered short-term goals, but submitting to them for consistent inclusion in these processes. (shrink)

_Purpose__._ The article is devoted to the study of the phenomenon of generation, which is a necessary condition for the birth of the modern open society, taking into account the risks that accompany this process. _Theoretical basis._ The research covers a wide range of concepts (K. Mannheim, J. Ortega y Gasset, M. McLuhan, B. Anderson, P. Connerton, etc.), which reveal the temporal aspect of the analysed phenomenon, in particular, the insecurity of its constitution (the risk of a "lost generation") in (...) the horizon of modernity as an unfinished project (J. Habermas), and the growing degree of responsibility associated with the formation of the creative social class. _Originality__._ For the first time in the research literature, the author analyses the connection between the study of the phenomenon of generation and the establishment of a consensus in the modern world on the observance of the rules of win-win games as the value foundation of Western civilization. One of the key points of this process is the processing of the traumas of modernization. The omission of this task in the agenda of the transition society, despite the warnings evident in retrospect, releases the element of resentment, with consequences that can be qualified as an anthropological catastrophe. _Conclusions._ Ukrainian society, opening up to the world and working through the traumas of modernisation (Chornobyl, the Holodomor, the Fall of Lenin), which has become a kind of hermeneutical cycle of healing the "humanitarian aura of the nation" (L. Kostenko), in the process of which new layers such as the creative class appeared on the public scene, has demonstrated the European identity of the Ukrainian community. In the new horizon after 02/24, when, according to A. Yermolenko, it is no longer possible to talk about the postmodern situation, the Ukrainian agenda irreversibly acquires globality and should be rethought in the dimension of the "big time" and its global responsibility. This affects, in particular, the entire legacy of Russian-Soviet modernisation, to the extent that it has become an integral part of modern Ukrainian identity, including such controversial pages as the "Afghan" trauma. (shrink)

_Purpose._ By appealing to Hegel’s philosophy, the article aims to understand the role of thinking through its relation to other essential human forces – feeling and will. Such a problem statement reveals the anthropological content of thinking, which is necessary for conducting a critical analysis of human nature. _Theoretical basis._ To realize the set purpose, the dialectical-logical method of categorical-reflexive analysis for texts and realities of human existence in the world is applied. _Originality._ The authors proceed from the fact that (...) the usual way of interpreting thinking as existing alongside feelings and will is theoretically unsatisfactory since thinking is taken in a reduced way – only in its mental form. Thinking, as the mind itself, does not exist next to feelings and will, but permeates them through, at the same time being enriched by their definitions. In this case, thinking appears as an activity following the objective laws of reality itself, which implies a necessary and conscious change by the subject of the forms and schemes of its activity. The authors claim that the Hegelian paradigm of the interpretation of thinking as the substance of everything spiritual makes sense and provides an opportunity to adequately understand the nature of both feelings and will. _Conclusions._ Accusing Hegel of absolutizing thinking, attributing to him "panlogism" appears unfounded, since Hegel understands logic itself in a fundamentally different way. The interpretation of feelings and will as a kind of specifications of thinking by no means reduces them to thinking, but allows us to see their imbued with thinking as an orientation to reality itself in its essence, and not to partial features of the subject. Such an understanding of human nature is capable of adequately orienting pedagogical theory and practice toward the formation of a holistic culture of the individual as a culture of mind, feelings, and will. (shrink)